Якось я тусувався з моїми хлопцями в нашому дворі, коли випадково зібралися всі удальці нашої району. Була гарна забава - пити, шалити та розбивати всі конвенції. Та сумував я за головною кайфовою екстазією - гашишем. Посміялися, що немає закладок на такі штуки в нашій околиці, а я вирішив змінити цю ситуацію. От і зірвав з сумок повний мішок геричу та вирушив на пошуки пушера.
Крутився я з одного місця на інше, щоб знайти його, але пускав дими з башні від нетерпіння. Нарешті, чув про нього від товариша, і, просліджуючи його сліди, дістався до його криївки. Вже від далека я відчував запах забаганки та підкололо мене серце від радості.
Підійшов до пушера, і попитав: "Є гашиш?" Він оцінив мою зовнішність та погодився мені продати. Щоб вдягнути свою ролю наркомана, я забрався в багаттяний костюм - джинси з великою кількістю декоративних накладок, шкіряну куртку та неонову футболку, яка світиться в темряві.
Стосунки з пушером розбігалися швидко. Я купив закладку, що згодом забабахав і забувся в своєму світі екзотики та насолоди. Час мав надзвичайно незвичайний смак, а усі звуки стали яскравішими та насиченішими. Я відчував себе, наче король кайфу, який володіє своїм мікрокосмом.
Але це було не всі мої плани. Я хотів влаштувати щось ще більше захоплююче, щось, що виглядало як олімпійські ігри. І я вирішив організувати алкогольні змагання нашого двору. Запропонував своїм друзям взяти участь і вони з радістю погодилися.
| Дисципліна |
Умови гри |
| Випивання пива на час |
За фастом здаєш пусту пляшку, випиваєш нову |
| Кидання кеглів |
Кидати пусті пляшки на стоянку з маркою |
| Брутальне п'янство |
Упити по два герича та здійснити "неповоротний" кураж |
| Точність в киданні пляшок |
Розставити пляшки з-під пива на певну відстань та кидати з точністю до мішені |
Ці забави викликали справжній фурор в нашому дворі. Ми кричали, сміялися та були на сьомому небі від кайфу. Протягом всього заходу, ми забабахали кілька закладок та не забули про гашиш, який приносив нам ще більше насолоди.
Хлопці галасно раділи своїм успіхам, але я вирішив, що це ще не все. Я попросив друзів зробити свій власний заклад на вечірку - марку з лсд, яку можна було б двигати через рот. Наша компанія була готова пройти через справжнє психоделічне відкриття.
Я не знаю, як розповісти вам про все, що ми побачили і відчули в той вечір. Словами не передати дивівських кольорів, нескінченних шаблонів і знущань часу, які здійснювалися перед нашими очима.
Були моменти, коли я втрачав своє власне існування, але завжди знаходив себе в колі своїх друзів, які розважалися зі мною разом. Ми слухали чудову музику, плутали реальність з ілюзіями та втрачалися в божественному піднесенні.
Наші алкогольні олімпійські ігри проходили на краю хаосу та безумства. Але, крім усього цього, вони стали символом дружби, свободи та незалежності. Ми забули про суворі правила звичайного життя і стали щастям на вулиці.
Наші алкогольні олімпійські ігри стали найкращими в моєму житті. Вони допомогли мені переступити рамки звичайного і відчути себе справжнім наркоманом гопником. Цей досвід назавжди залишиться в моєму серці та пам'яті.
Ё, народ! Все вкуривают, что сегодня я вам расскажу? Время помыть мозги и потрепать нервы, потому что я тут собрался вам излить свои наркоманские истории. Но не просто так, а в роли комика, ибо мы все знаем, что самая смешная шутка – это когда шутит наркоман!
Начнем с моего несчастного опыта "закладок". Все мы знаем, что есть такая штука – наркотики. Некоторые вживают амфик, чтобы поразвлекаться, некоторые предпочитают толкать гидрач, а я, мой друг, решил попробовать гашиш. И зачем вы спросите? А, ну потому что все так делали, и мне стало скучно быть ноунеймом. Искал приключений на свою задницу, каюсь, да.
В общем, как-то раз мне попалась парочка паршивых типов, барыживающих на полузаброшенной улице. Ну и я решил с ними узнакомиться, да и гашиша прикупить. Зашел в их дырявую квартирушку, там горы говна лежали, да не о том сейчас. Мне типы говорят: "Ты готов заплатить?" Я, конечно, говорю "Да, даром не нужно". А они: "Хорошо, но только если ты на месте купишь еще и амфик". И я, долбанный дурачок, соглашаюсь – а вдруг проще будет?
Так что, купил я две закладки гашиша и одну амфика, думая, что буду самым крутым на дне. Ну что вам сказать… Ничего особенного. Подкатили эти два мерзких типа, пустили мне вены, и я почувствовал себя космонавтом. Летел я туда, где было необычно и похоже на анимешку.
А потом, после того феерического полета, пришлось идти на работу. Куда? В Макдональдс! И уже тогда я сказал себе: "Черт возьми, я понимаю отчасти бомжа, который купил дешевый гашиш и теперь торчит тут, хулиганит и меняет свою жизнь сменой подъездов". Но все равно, надо было зарабатывать на кирпичи!
Так я стал работать, как раб на галерах, только с гамбургерами. Хотели бы вы знать, как это – быть работником в Макдональдсе, когда ты по горло уставший и жизнь больше похожа на хирургическое вмешательство? В общем, очень весело. Часы как спираль из гипсовой ленты, а клиенты – вечные угрозы с едой в руках. "Еще кружку фри!" – кричат они, и ты уже хочешь заковать их в цепи и кормить своими руками.
Но амфик работал, как огурчик, в первые пару недель. Я был таким бодрым и энергичным, что мог улыбаться клиентам, разносить бигмаки и кричать во весь голос: "Добро пожаловать в Макдональдс! Заказывайте что угодно, только быстро, покупатель!" Пока не понял, что нет ничего смешного в том, чтобы работать в грязи, поедать жирную пищу и чувствовать себя обделенным.
И вот настала моя вторая встреча с той парочкой, что гидрой и амфиком мне продала. Я, конечно, помнил про их обещания. Но они оказались такими нахальными, что кинули меня на полном публике! Я давно уже хотел взорвать им мозг крышей от соседней деревни, так что когда они встретили меня с такой аферой, я не сдержался.
"Вы думаете, что раз я работаю в Макдональдсе, то я какая-то жалкая мышь, которой можно кидать и обманывать?! Заблуждаетесь, ублюдки! Я сам себя прокормлю, как угодно!" – восклицал я во весь голос, пытаясь отстоять свою честь и восстановить порядок. Но они только посмеялись, рассчитавшись с налету и ушли в закат, оставив меня стоять на обочине с картошкой фри в руках и кривым ухмылкой на лице.
И знаете что после этого случилось? Я понял, что нажраться и насрать на всё – не решение. Это слабо, это предательство самого себя. И я обещал себе, что я больше не буду покупать ничего у неконтролируемых дебилов. Чтобы забыть об этом отвратительном опыте, я начал употреблять гидрокодон и проводить время с нормальными людьми, которые не делают из меня идиота, а ценят и веселятся вместе со мной.
И в конце концов, мои друзья, я понял, что жизнь – это не только глупые шутки и наркотики. Это больше, это куда глубже. И я решил положить вещи на свои места, встать на ноги и стать комедиантом, а не наркоманом. Кто знает, может быть, я смогу рассказывать свои истории о закладках и амфике так забавно, что люди будут смеяться и взрывать мозг не от наркотиков, а от моих шуток?
Мораль этой истории, мои друзья: наркотики – это не панацея, они только притягивают худшее в жизни и закрепляют его. Лучше меньше закадрить, а больше быть собой. Всегда оставайтесь крутыми и чувствуйте себя комиками в любой ситуации – даже в самых тяжелых!